Відставка Уряду Свириденко: брак парламентського контролю та процедурні прогалини

Президент Володимир Зеленський оголосив про зміну політичної стратегії та кадрові перестановки в Уряді за п'ять днів до першої річниці роботи Кабінету Міністрів під керівництвом Юлії Свириденко. Наступного дня Прем'єр-міністерка подала до Верховної Ради заяву про відставку, яку парламент підтримав. Це автоматично призвело до відставки всього складу Кабміну. Причини такого рішення суспільству не пояснили, що викликало питання щодо критеріїв оцінки роботи урядовців та реальних державних пріоритетів.

За словами народних депутатів, вони дізналися про оновлення Уряду з дописів Президента у соціальних мережах та медіа. Це засвідчило не лише брак комунікації між гілками влади, а й розрив між передбаченою законом роллю парламенту та реальною практикою, де політична ініціатива концентрується навколо глави держави. Експерти наголошують, що дотримання процедури та прозорість рішень є ключовими для розуміння того, хто, як і чому ухвалює рішення та хто нестиме за нього відповідальність.

Відповідно до законодавства, Президент не може одноосібно найняти або звільнити Кабінет Міністрів. Прем'єр-міністра, міністрів оборони та закордонних справ призначає Верховна Рада за поданням глави держави, а інших членів Уряду — за поданням Прем'єра. Уряд відповідальний перед Президентом і парламентом, але підконтрольний і підзвітний саме Верховній Раді. Саме вона мала б системно оцінювати роботу Кабміну, заслуховувати міністрів, аналізувати рішення та вимагати пояснень, а не лише в день відставки.

Однак на практиці парламентський контроль виявляється неефективним через концентрацію ключових рішень навколо Президента. У такій системі питання підзвітності залишається відкритим: навіщо звітувати перед парламентом, якщо фактично не він визначає міністерську долю? У результаті суспільство отримує політичний вердикт без публічного аналізу роботи Кабміну, чітких висновків та пояснення, що саме має змінитися з приходом нового складу.

Проблема поглиблюється тим, що депутатів можуть усунути від вироблення кадрових рішень, які згодом вони мали б підтримати власними голосами. За законом Уряд формують за участі Президента, Верховної Ради та кандидата на посаду Прем'єра. Неформальні перемовини є звичною частиною демократичного процесу, але проблема виникає, коли вони повністю підміняють змістовну та відкриту процедуру, а парламент стає лише технічним виконавцем рішення, ухваленого в іншому місці.

Наразі невідомо, чи відбувалися консультації з парламентськими комітетами до оголошення про перестановки, і хто готував перелік кандидатів. Відкритим залишається питання, чи ділили між собою Президент, майбутній Прем'єр та парламентська більшість право пропонувати людей на посади. Судячи з публічних і кулуарних реакцій, депутати не отримали пояснень щодо причин кадрових змін, що робить їх заручниками ситуації та відповідальними перед суспільством за рішення, на які вони мали обмежений вплив.

Ситуація ускладнюється тим, що Уряд Юлії Свириденко працював без затвердженої Верховною Радою Програми діяльності. Свою Програму цей склад Кабміну подав до парламенту у вересні 2025 року, але її так і не схвалили. Відповідно, немає затверджених цілей, за якими можна оцінювати ефективність Уряду. Хоча можна проаналізувати плани пріоритетних дій, державний бюджет, виконання міжнародних зобов'язань та публічні обіцянки, підґрунтям такої оцінки стають здебільшого необов'язкові заяви.

Без схваленої Програми відставка Уряду не завершує повноцінного циклу відповідальності. Уряд просто змінюється, але суспільство не бачить прогалин, які потрібно залатати. Вони губляться між припущеннями та чутками. Тому першочерговим завданням нового Кабміну має стати підготовка повноцінної Програми діяльності з вимірюваними цілями, строками та відповідальними органами. Її потрібно публічно представити та вчасно подати до Верховної Ради, що дасть новому Уряду річний імунітет від відставки, а депутатам і суспільству — розуміння, за що саме Кабмін відповідає.