1 жовтня: Покрова Пресвятої Богородиці, День захисників і козацтва
1 жовтня християни відзначають Покрову Пресвятої Богородиці. Цього ж дня в Україні святкують День захисників і захисниць та День українського козацтва. З Покровою пов'язані численні народні традиції, заборони та звичаї.
1 жовтня християни відзначають одне з найшанованіших свят — Покрову Пресвятої Богородиці. Цього ж дня в Україні відзначають День захисників і захисниць України та День українського козацтва. Свято вшановує Діву Марію, яка, за переданням, захистила весь людський рід своїм покровом.
Покрова має глибоке історичне коріння. Образ заступництва Богородиці був особливо важливим для запорізьких козаків, які вважали її своєю покровителькою. Церкву на Січі освятили на її честь. Зі святом пов'язували сподівання на захист усієї спільноти. Богородицю вважали покровителькою й ремісничих об'єднань — зокрема, Покрова була патрональним святом ковальського цеху Чернігова.
У народній традиції Покрова була святковим днем, а працювати на свято вважали тяжким гріхом. Час присвячували богослужінню, відпочинку та зустрічам із близькими. Польові роботи намагалися завершити заздалегідь: до Покрови прагнули зібрати врожай, закінчити сівбу й підготувати господарство до холодів. Копати, орати та сіяти після свята в народних уявленнях також вважалося гріхом. Це відбилося у приказках: «Хто сіє по Покрові, той не має що дати корові», «Хто сіє по Покрові, той не вартий доброго слова», «Хто лежить до Покрови, той продасть усі корови». Після завершення оранки плуги й борони ховали до весни.
Попри осуд роботи після Покрови, у народній традиції було й розуміння того, що не всі господарі могли впоратися вчасно. Пізню сівбу подекуди називали «вдовиною та сирітською». Після свята сіяли, зокрема, ті, кому бракувало робочих рук. Ця назва зберегла важливу обставину тогочасного життя: завершення господарських справ залежало не лише від старанності, а й від того, чи мала родина достатньо допомоги.
Святкування Покрови мало свої особливості. Уранці українці відвідували церкву, після обіду відпочивали, а згодом ішли в гості. Куми навідували кумів, свати — сватів, діти — батьків. Особливо готувалися до свята там, де церква була освячена на честь Покрови. Для громади це був і храмовий празник, на який сходилися люди з навколишніх сіл. Етнологиня Наталія Стішова зазначала, що підготовка могла тривати понад тиждень. До празника ставилися з такою ж увагою, як до великих свят — Різдва чи Великодня. Хати прикрашали рушниками, готували святкові частування: різали птицю, пекли паляниці та калачі. Біля церкви варили мед із хмелем.
Покрова була також нагодою подбати про тих, кому потрібна підтримка. У Галичині заможні люди влаштовували обіди, на які запрошували бідних і старців. На Звенигородщині від Покрови щосуботи поминали померлих: справляли обіди, несли до церкви «мисочки» та замовляли панахиди. На спомин про родичів нужденним розносили паляниці, роздавали яблука, горіхи й печиво. Ці звичаї продовжували головну ідею свята — захист і заступництво. Перед зимою громада дбала про вразливих людей. Урожай уже був зібраний, тож родини мали чим поділитися.
Свято позначало й зміну порядку користування землею. У карпатських громадах після Покрови діяв звичай вільного випасу худоби на полях, луках і сіножатях незалежно від того, кому вони належали. На Східній Бойківщині казали приказку «По Покрові всьо корові». Такий звичай спонукав господарів вчасно зібрати врожай, після свята на угіддя вже могли випустити тварин. Водночас існували місцеві відмінності. Етнолог Михайло Тиводар уточнював, що з Покрови починався передусім випас овець, а велику рогату худобу на поля пускали раніше — після збирання зернових. Так Покрова впорядковувала життя громади. Свято завершувало один господарський період і відкривало інший. Поряд із заборонами на працю залишалося місце для гостювання, пам'яті про рідних і допомоги тим, хто входив у зиму без достатніх запасів та підтримки.
6
