Україна продовжує імплементацію Римського статуту: 28 років потому

Україна зробила ще один крок до інтеграції в європейську правову родину, ратифікувавши Римський статут — документ, який заклав основу діяльності Міжнародного кримінального суду. Ратифікація відбулася 21 серпня 2024 року, а з 1 січня 2025-го статут набрав чинності для України. Вже 9 жовтня 2024 року Верховна Рада ухвалила імплементаційний закон, який має привести українське законодавство у відповідність до його положень. Процес імплементації триває досі, і це не лише зміни до Кримінального кодексу, а частина довшого процесу розвитку міжнародного кримінального права.

Римський статут був ухвалений 17 липня 1998 року на дипломатичній конференції в Римі, де його підтримали 120 держав, лише 7 проголосували проти, а 21 країна утрималася. Він набрав чинності 1 липня 2002 року. Ідея постійного Міжнародного кримінального суду виникла задовго до Рима: ще в 1872 році один із засновників Міжнародного комітету Червоного Хреста Гюстав Муаньє запропонував створити суд для розгляду порушень Женевської конвенції. Після Першої світової війни були нові спроби, але вони не завершилися створенням постійної установи. Нюрнберзький і Токійський трибунали після Другої світової довели, що за міжнародні злочини можуть відповідати конкретні керівники, командири й виконавці, а не абстрактні держави.

Після створення ООН і прийняття його статуту підхід до війни змінився: її більше не могли розглядати як засіб ведення політики, адже незаконний початок війни є порушенням міжнародного права і є злочином агресії. У 1948 році Генеральна Асамблея ООН повернулася до створення постійного Міжнародного кримінального суду, але холодна війна зупинила процес. Лише у 1989 році за ініціативою Тринідаду і Тобаго, яку просував прем'єр-міністр Артур Робінсон, знову взялися за цю ідею. Комісія міжнародного права підготувала проєкт статуту у 1994 році, а через чотири роки його ухвалили в Римі. Таким чином, від ідеї до реалізації минуло близько 130 років.

Римський статут вирішив проблему відсутності єдиного каталогу міжнародних злочинів. До його появи національні моделі були нерівномірними: злочин агресії переважно спирався на Нюрнберзький досвід і рідко мав придатну національну конструкцію, геноцид держави часто криміналізували через Конвенцію 1948 року, а воєнні злочини були розпорошені між загальними кримінальними нормами і прямими посиланнями на міжнародне право. Окремого складу злочинів проти людяності у багатьох кодексах взагалі не існувало. Статут узагальнив і систематизував підходи, які вже існували в міжнародному праві, зокрема у статті 8, яка містить каталог воєнних злочинів. Саме тому навіть до ратифікації Україною Римського статуту на нього орієнтувалися юристи, слідчі, прокурори і суди.

Навіть під час війни продовжують діяти правила, які не виправдовують війну, а обмежують насильство і визначають мінімальний рівень захисту для тих, хто не бере участі у бойових діях. Міжнародне гуманітарне право захищає цивільне населення, військовополонених, поранених і тих, хто більше не бере участі у бойових діях. Правила ведення війни містяться у Гаазьких положеннях, Женевських конвенціях 1949 року, додаткових протоколах до них, а також у звичаєвому міжнародному гуманітарному праві. Римський статут зібрав ці правила в єдиний документ, що полегшує роботу правників.

Станом на 2026 рік учасницями Римського статуту є 125 держав, серед яких усі члени Європейського Союзу, а також Канада, Велика Британія, Австралія, Японія, Республіка Корея, більшість держав Латинської Америки і частина африканських держав. Поза системою залишаються США, Китай, Індія, Росія, Ізраїль і Туреччина. Для демократичних держав участь у цій системі важлива не тому, що вони не довіряють власним судам. Міжнародний кримінальний суд не замінює національне правосуддя, а втручається тоді, коли держава не бажає або не здатна провести належне розслідування. США, Росія та Ізраїль свого часу підписали статут, але згодом заявили, що не хочуть бути учасниками. Бурунді та Філіппіни вийшли зі статуту. Цьогоріч про вихід повідомили Буркіна-Фасо, Малі та Нігер, однак ці рішення набудуть чинності у 2027 році. Росія підписала Римський статут у 2000 році, але не ратифікувала його, а у 2016 році повідомила ООН, що не хоче бути державою-учасницею, тому не взяла договірного обов'язку співпрацювати з судом.

Імплементація Римського статуту в Україні є частиною ширшого процесу розвитку міжнародного кримінального права, яке нерідко критикують за повільність і недостатню дієвість. Однак міжнародне кримінальне право не працює як швидкий механізм реагування на порушення законів і звичаїв війни. Воно формує єдині правила, спільну мову і критерії відповідальності. Для України, яка перебуває в стані війни, це особливо важливо, оскільки статут дозволяє притягувати до відповідальності за воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид. Римський статут є ключовим інструментом для забезпечення справедливості та невідворотності покарання за найтяжчі міжнародні злочини.