Дослідниця з MIT розповіла про окупацію ЗАЕС і ядерні уроки, яких світ не засвоїв
Мар'яна Буджерин з MIT досліджує окупацію Запорізької АЕС і збирає свідчення атомників та мешканців Енергодара. Вона виокремлює три категорії ядерних загроз і наголошує, що світ досі не виніс правових уроків із захоплення станції.
Захоплення Запорізької АЕС російськими військами стало безпрецедентним випадком у світовій ядерній історії, який досі не отримав належної правової оцінки. Про це говорить українська дослідниця Мар'яна Буджерин, яка працює в Центрі дослідження ядерної політики при Массачусетському інституті технологій. До 2025 року вона працювала в Гарвардському університеті, а її книжка «Бомба у спадок. Розпад СРСР і ядерне роззброєння України» отримала премію Вільяма Колбі — Буджерин стала першою жінкою за 25-річну історію нагороди, яка її здобула.
Зараз дослідниця збирає свідчення атомників і мешканців Енергодара, яким вдалося вийти з окупації. Її проєкт присвячений людському виміру ядерної безпеки. Вона записує інтерв'ю з менеджментом станції, ліцензованими операторами, які на момент захоплення перебували на блочних щитах керування, а потім працювали в умовах окупації, а також із цивільними, представниками мерії та нацгвардійцями, які тоді прийняли бій. Мета — відтворити історію захоплення й окупації станції та винести уроки для ядерної безпеки. Готуватиметься звіт для Департаменту енергетики США, але кінцева мета — книжка для широкої аудиторії.
Буджерин виокремлює три категорії ядерних погроз з боку Росії. Перша — маніпулятивна: ядерний примус і нагадування світу про статус великої ядерної держави. Ця риторика, за її словами, адресована передусім Заходу, щоб переконати партнерів не допомагати Україні. На українців вона не вплинула, але на Заході спрацювала, особливо на адміністрацію Байдена, яка ставилася до таких погроз вкрай уважно. Це могло частково затримати надання військової допомоги, адже потрібен був час на оцінку ескалаційного потенціалу. Нині вплив цих погроз знівельований, як у притчі про хлопчика, який кричав про вовків.
Друга категорія — реальна: можливе застосування Росією ядерної зброї проти України для досягнення воєнних цілей. Дослідниця згадує жовтень 2022 року, коли американська розвідка повідомила, що Росія справді розглядала застосування тактичної ядерної зброї на херсонському напрямку. Досі мало відомо, чому Кремль не наважився на цей крок. Є припущення, що вплинули окреслені адміністрацією Байдена наслідки — ураження військових цілей Росії конвенційними засобами США, а також застереження з боку Китаю та Індії. Можливо, умови для застосування просто не склалися. Але, як і за часів холодної війни, застосування ядерної зброї на полі бою несе чимало наслідків і для сторони, яка її використовує, тож переваги тут неочевидні.
Третя категорія — нова для російсько-української війни — «вепонізація» цивільних атомних об'єктів і маніпуляція ризиками навколо атомних електростанцій. Саме ЗАЕС стала прикладом того, як станція опиняється під прицілом у зоні активних бойових дій, коли її захоплює ворожа армія, а люди, які там працюють, стають заручниками. Для «Росатому» ЗАЕС зараз — як валіза без ручки, зазначає дослідниця.
Енергодар демонструє історію відваги: звичайні люди в екстремальній ситуації знаходять сили та винахідливість, щоб чинити опір. Деякі, хоч їх дуже мало, стають зрадниками й переходять на бік окупанта, багато інших опиняються посередині. Російська колона підійшла до Енергодара 1 березня 2022 року, а станція фактично була оточена ще з 28 лютого, як і весь регіон. Це пов'язано з географічним розташуванням міста і ЗАЕС: Енергодар — своєрідний півострів без виходу на правий бік Дніпра, найближчий міст — у Запоріжжі, а далі аж до Нової Каховки тягнеться велика ділянка Дніпра, яку не перебрести, і Каховське водосховище.
Буджерин наголошує, що світ досі не виніс жодних правових уроків із захоплення атомної станції. Її робота має на меті не лише зафіксувати свідчення очевидців, а й змінити підхід до розвитку атомної енергетики, адже багато країн зацікавлені в будівництві нових станцій. Український кейс ЗАЕС показує, як станція може опинитися під прицілом у зоні бойових дій, і цей досвід має стати уроком для міжнародної спільноти.
6
